"Сокіл забрав нашого брата"
Черкаські ультрас про Майдан і війну
Де шукати справедливість?
«Ми були наївними на Майдані, а на війні – зовсім іншими», - говорять представники черкаських ультрас, бійці добровольчого полку «Азов». Рівно два роки тому вони були в одному ряду з тисячами людей, які вершили революцію Гідності. Про свій шлях від Майдану до війни на Сході розповідають читачам «Прочерку» четверо «азовців»: Ігор Зайчук, Павло Лазуренко, Олег Толмачов та Дмитро Кухарчук.
Всі вони, як говорять самі, нині продовжують Революцію Гідності у складі цивільного корпусу «Азов».
Всі вони, як говорять самі, нині продовжують Революцію Гідності у складі цивільного корпусу «Азов».
«Цивільний корпус «Азов» спочатку планувався як волонтерська організація. Ми займаємось усіма напрямками, які можуть змінити діючий режим. Йдеться не про зміну влади. Влада інша, але нічого не змінилось. Ми хочемо вплинути на систему. Слідкуємо за роботою місцевої влади, за діяльністю політиків. Але також займаємось і віддаленими від політики речами. Допомагаємо бездомним тваринам, робимо суспільно важливу роботу, надаємо волонтерську допомогу».
Два роки тому діяльність черкаських ультрас була більш радикальною. Хлопці, які відправились на Майдан, а згодом увійшли до складу батальйону «Азов» і захищали Батьківщину на передовій, були знайомі ще перед майданівськими подіями. У Черкасах вони, представляючи фанатський рух, гаряче підтримували «Черкаський Дніпро» на місцевому стадіоні.
- Ми були представниками ультрас і як ніхто інший відчули на собі тиск влади. Ці диктаторські закони, які мали прийматись: не збиратись більше трьох людей на площах, не закривати обличчя, посприяли тому, що було прийнято рішення із цим боротись. Якесь прагнення до свободи, відчуття, що тебе заганяють у стійло підштовхувало нас на боротьбу із владою. Приводом був Євромайдан, - говорить Ігор Зайчук.
«Ми виходили не за євроінтеграцію, а на боротьбу із системою. Особливо, коли на побили студентів – це дало сильний поштовх до рішучих дій».
Радикальність чи лояльність?
Під час Євромайдану і після нього дехто не розділяв дій активістів і засуджував їх радикальність. Самі ж черкаські ультрас, група яких на Майдані нараховувала близько 10 людей, два роки тому в Києві також зіткнулись із закидами пересічних людей. Однак, хлопці розповідають, чому необхідно було діяти радикально.
Ігор Зайчук говорить:
«Коли ми приїхали на Банкову, спочатку там була мирна акція протесту. Згодом в інтернеті почали з'являтись прогнози, що правий сектор буде проводити активні дії. Потім полетіли перші петарди, перші коктейлі Молотова…Ми розуміли, що мирними танцями Руслани нічого не досягнеш. Якби не авангард ультрас, якби не радикальні дії, то, мабуть, досі б стояли там на Майдані і стрибали б. Але вже у Митному союзі, напевно».
Також Ігор пригадує епізод, який найбільше врізався у його пам'ять.
«Перші хвилини на Грушевського… Коли тільки все починалось. Я опускаю голову: бачу що під ноги впала граната, і як у фільмі крутиться та зупиняється. І ти нічого не можеш зробити. Просто вибух і сильний спалах сльозоточивого газу заливає обличчя…»
Також Ігор пригадує епізод, який найбільше врізався у його пам'ять.
«Перші хвилини на Грушевського… Коли тільки все починалось. Я опускаю голову: бачу що під ноги впала граната, і як у фільмі крутиться та зупиняється. І ти нічого не можеш зробити. Просто вибух і сильний спалах сльозоточивого газу заливає обличчя…»
Свою найбільш тривожну історію з Майдану розповідає «Сліп» - такий позивний має Дмитро Кухарчук. Тоді разом з побратимами він ішов у перших рядах на протистояння з «тітушками» і владою.
- Коли ми на Грушевського перекидались коктейлями, деякі хлопці залізли на колони. Там була така стратегічна висота, але вони тоді ще не були обізнані у військовій справі і не розуміли цього. Ми стоїмо внизу і бачимо, що до них позаду підходять «беркутівці». І я розумію, що ці хлопці зараз можуть просто не повернутись звідти. Це було страшно. В результаті, один хлопець помер, одного взяли, а третій зістрибнув і був покалічений. Він, до речі, потім з нами воював, його звати Жора зі Львова.
- Коли ми на Грушевського перекидались коктейлями, деякі хлопці залізли на колони. Там була така стратегічна висота, але вони тоді ще не були обізнані у військовій справі і не розуміли цього. Ми стоїмо внизу і бачимо, що до них позаду підходять «беркутівці». І я розумію, що ці хлопці зараз можуть просто не повернутись звідти. Це було страшно. В результаті, один хлопець помер, одного взяли, а третій зістрибнув і був покалічений. Він, до речі, потім з нами воював, його звати Жора зі Львова.
«Це був самий початок. Саме цей момент породив прагнення іти до кінця і не здаватися. Я розумів, що тепер не маю права відступити».
Ще один пам'ятний день для Дмитра – 18 лютого. Саме тоді він отримав поранення через гранату, що розірвалась поруч. Звернутись до лікарів – означало добровільно потрапити до рук «беркутівців». Адже всіх, хто потрапляв до лікарні, моментально забирали. Тому Дмитро лікувався вдома у сестри одного з майданівців - розповідають хлопці.
Також Дмитро згадує і про переслідування Служби безпеки України, працівники якої приходили до нього додому.
«Було тверезе розуміння того, що доведеться переховуватись. Тому у будь-якому випадку потрібно було досягти перемоги. Ми думали так: або ми дійдемо до кінця і переможемо, або нас просто всіх пересаджають…»
Також Дмитро згадує і про переслідування Служби безпеки України, працівники якої приходили до нього додому.
«Було тверезе розуміння того, що доведеться переховуватись. Тому у будь-якому випадку потрібно було досягти перемоги. Ми думали так: або ми дійдемо до кінця і переможемо, або нас просто всіх пересаджають…»
20 лютого 2014
Найстрашніший день Майдану
Рівно два роки тому у Києві масово розстріляли людей на Майдані. Більше сотні загиблих та тисячі травмованих активістів. Серед Героїв Небесної сотні шестеро уродженців Черкащини: Андрій Саєнко, Юрій Паращук, Максим Горошишин, Віктор Чернець, Віталій Смоленський, Юрій Пасхалін. Усі вони загинули за честь і гідність українського народу 19-20 лютого у Києві. Вічна пам'ять героям!
Максим Горошишин
Не залишив Майдан у найтрагічніші дні протистояння. 19 лютого отруївся газом, отримав запалення легень, яке переросло в тяжку форму. 20 лютого помер в одній із лікарень Києва.
Андрій Саєнко
Востаннє пішов з дому 18 лютого. Того дня він учергове вирушив на Майдан і лишився там назавжди.
Юрій Паращук
Поїхав на Майдан, бо відчував, що це його місія від Бога. 20 лютого 2014 загинув від кулі снайпера
Віктор Чернець
Дуже переживав за активістів на Майдані. Загинув через водія джипу, якій на шаленій швидкості збив Віктора.
Віталій Смоленський
«Не плач, мамо, все буде дуже добре», — пообіцяв Віталій своїй мамі, коли востаннє бачився з нею. Через тиждень їй подзвонив невідомий чоловік з Києва і сказав, що син загинув.
Юрій Пасхалін
Пішов на Майдан вдруге, коли почув про побиття активістів. Був розстріляний із автоматної черги -три вогнепальні і пневматичне поранення.
Цей день «азовці» пригадують з особливою тривогою. Хоча, як говорять самі, тоді Бог відвів їх від можливої гибелі під час розстрілів:
«20 лютого о третій годині ночі на Майдані нічого не відбувалось. Ми тоді дуже втомились і вирішили, що треба десь поспати. Тоді було дуже багато киян, які забирали до себе людей на ніч. Стояли навіть намети, куди підходили люди і залишали свої дані. Їм можна було дзвонити і безкоштовно переночувати та помитись. Так, ми поїхали до однієї незнайомої киянки. Так вийшло, що вона мешкала задалеко від Майдану. Ми хотіли поселитись десь поруч, але варіантів не було. Переночували в неї, прокидаємось, вмикаємо телевізор і бачимо, що там на Майдані відбуваються усі ці розстріли. Ми швидко викликаємо таксі, за півгодини – знову на Майдані. Але там уже нічого нема», - розповідає "майданівець" Павло Лазуренко.
«20 лютого о третій годині ночі на Майдані нічого не відбувалось. Ми тоді дуже втомились і вирішили, що треба десь поспати. Тоді було дуже багато киян, які забирали до себе людей на ніч. Стояли навіть намети, куди підходили люди і залишали свої дані. Їм можна було дзвонити і безкоштовно переночувати та помитись. Так, ми поїхали до однієї незнайомої киянки. Так вийшло, що вона мешкала задалеко від Майдану. Ми хотіли поселитись десь поруч, але варіантів не було. Переночували в неї, прокидаємось, вмикаємо телевізор і бачимо, що там на Майдані відбуваються усі ці розстріли. Ми швидко викликаємо таксі, за півгодини – знову на Майдані. Але там уже нічого нема», - розповідає "майданівець" Павло Лазуренко.
«Ніхто не розумів, що відбувається. Просто убивали беззбройних людей…»
Після страшенних розстрілів, десятків загиблих активістів і безчинства тодішніх правоохоронців, серед «майданівців» поширилась думка, що у Києві жодних активних дій більше не буде. А тому черкащани повернулись додому. «Сліп» приїхав у Черкаси із пораненням від уламку гранати, а «блондина» (Олега Толмачова) поранила гумова куля, яка влучила йому у голову Олегу, коли «беркутівці» розганяли активістів. Його побратими говорять, що Олегу пощастило, адже відбувся лише гематомою, сліди від якої є досі.
Революція гідності у черкасах
«Лікуватись не було часу – потрібно було продовжувати революцію у Черкасах»
Після повернення з Києва напруга не зменшувалась. Хлопці разом із сотнями активістів захищали Черкащину від тітушок та «беркутівців». А також продовжили свої радикальні дії біля адміністративних будівель Черкас.
Більше трьох тисяч черкащан зібрались на Соборній площі у Черкасах два роки тому. Одними з найактивніших тоді були саме ультрас.
«Я підійшов до політиків і говорю, що потрібно захоплювати облраду. Якщо просто так стояти, то нічого не зміниться. Один із політиків говорить: давайте підійдемо до ОДА та покричимо «ганьба». Але ми вирішили іти вперед. Тоді захопили обласну раду. Але вийшло, що штурмували чоловік 30-50, а 3 тисячі стояли і кричали: «Молодці». Потім я підходив до політиків, говорив: ми захопили, давайте, беріть на себе відповідальність, треба якось утримувати, захищати. Але жоден з них не схотів брати на себе цю відповідальність», - Дмитро Кухарчук.
«Я підійшов до політиків і говорю, що потрібно захоплювати облраду. Якщо просто так стояти, то нічого не зміниться. Один із політиків говорить: давайте підійдемо до ОДА та покричимо «ганьба». Але ми вирішили іти вперед. Тоді захопили обласну раду. Але вийшло, що штурмували чоловік 30-50, а 3 тисячі стояли і кричали: «Молодці». Потім я підходив до політиків, говорив: ми захопили, давайте, беріть на себе відповідальність, треба якось утримувати, захищати. Але жоден з них не схотів брати на себе цю відповідальність», - Дмитро Кухарчук.
«Ми тоді відчули себе кинутими. Зрозуміли, що сенсу цього штурму нема».
Після цього акції майданівців у Черкасах тривали. Була захоплена міська рада, відбувалась друга спроба штурму ОДА та численні мирні акції протесту.
Наївна перемога
Хлопці розповідають, з якими настроями зустрічали довгоочікувану перемогу.
- Коли з'явилась звістка про те, що Янукович утік, ми були такими ідеалістами… Вважали, що країна змінилась, корупції більше нема! Янукович поїхав і забрав із собою усе вселенське зло, - говорить Ігор Зайчук.
Поведінку найактивніших учасників «Майдану» відразу після перемоги Павло Лазуренко характеризує однією фразою:
«Ми були занадто наївними»
Ця наївність, за їх словами, проявлялась у тому, що відразу після втечі Віктора Януковича з країни і зміни режиму, активісти самотужки викривали економічні злочини колишніх можновладців та передавали їх до рук правоохоронців… які ще кілька днів тому намагались ув'язнити самих активістів.
Поведінку найактивніших учасників «Майдану» відразу після перемоги Павло Лазуренко характеризує однією фразою:
«Ми були занадто наївними»
Ця наївність, за їх словами, проявлялась у тому, що відразу після втечі Віктора Януковича з країни і зміни режиму, активісти самотужки викривали економічні злочини колишніх можновладців та передавали їх до рук правоохоронців… які ще кілька днів тому намагались ув'язнити самих активістів.
Головна проблема «Майдану» в тому, що він не мав лідера
Мені здається, що Майдан планувався трішки інакше, - висловлює свої переконання Дмитро Кухарчук. – Це мала бути певна фаза зміни режиму, або якась політична гра, але сталось так, що хтось щось не прорахував і революція пішла в інше неконтрольоване русло.
«Домайданівську» Україну він порівнює з нинішньою Росією і говорить, якби не прояв мужності і рішучості усіх, хто вийшов на Майдан у кожному з міст України, то мали б точно таку ситуацію, як у північних сусідів.
- Дійсно, у Росії є люди, у яких насправді щось пробудилось. Але розуміння того, що можна вийти на вулицю і висловити свою думку – нема. Згадати навіть ті події на Манєжній площі, коли фанатів просто пересаджали за мирний мітинг. У нас було б те саме.
«Домайданівську» Україну він порівнює з нинішньою Росією і говорить, якби не прояв мужності і рішучості усіх, хто вийшов на Майдан у кожному з міст України, то мали б точно таку ситуацію, як у північних сусідів.
- Дійсно, у Росії є люди, у яких насправді щось пробудилось. Але розуміння того, що можна вийти на вулицю і висловити свою думку – нема. Згадати навіть ті події на Манєжній площі, коли фанатів просто пересаджали за мирний мітинг. У нас було б те саме.
З Майдану на війну
Учасники подій на Майдані не могли залишитись осторонь, коли розпочалась анексія Криму і окупація міст на Сході України.
Десять черкаських ультрасів, які пройшли Євромайдан, у травні 2014 відправились на фронт у складі добровольчого полку «Азов».
Десять черкаських ультрасів, які пройшли Євромайдан, у травні 2014 відправились на фронт у складі добровольчого полку «Азов».
Павло Лазуренко розповідає, як починався військовий шлях для звичайних футбольних фанатів.
- Тоді було розуміння того, що Росія може здійснити напад на Україну з усіх напрямів. Хоч ми були неосвічені у плані військової підготовки, але ми продумували наперед. Знали, що якщо напад таки станеться, то можливо, потрібно буде партизанити. Ми знімали будинок на окраїні міста, проводили вишкіл, тренувались, шукали людей, які могли б нас навчити військовій справі. А потім через знайомих вийшли на полк «Азов» і всі разом відправились на фронт.
На фронті ми втратили брата ...
Черкащанин Сергій Амброс був одним із тих, хто палко вболівав на стадіоні, хто самовіддано відстоював честь українців на Майдані і хто безстрашно ішов у бій з окупантами на Сході. Він загинув 18 лютого 2015 року під час обстрілу Широкиного.
Сергій Амброс
у зоні АТО
у зоні АТО
Той день, коли Сергій Амброс, якого «азовці» вважають своїм братом, отримав смертельні поранення, найкраще запам'ятав Ігор Зайчук. Саме він був поруч із Сергієм в останні хвилини його життя.
І знову кинуті...
«Ми тоді поїхали робити розвідувальну операцію: стежити за вогневими точками ворога. Ми виконали свою задачу, а під ранок почався дуже потужний мінометний обстріл. Тоді діяли Мінські домовленості, ми не мали права давати вогонь у відповідь. А тому ворог навіть не змінював позицію, бо не боявся зустрічного вогню. Вони відкрито обстрілювали нас із міномета. І в таких випадках потрібно було або змінити позицію, або дати контр-батарейний вогонь. Позицію ми не могли змінити, тому що вона була гарно укріплена і стратегічно вигідною. А відповідати вогнем не мали права, бо командування не давало нам такої можливості. Якби командування взяло на себе відповідальність і ми дали б у відповідь кілька пострілів, то обстріл припинився б. Але по нас близько години клали міни…».
Ігор переводить дух…
- Сергій сидів у прикритті. Там була єдина маленька щілина. Крайня міна лягає і осколок потрапляє у цю щілину та ранить Сергія. Через деякий час обстріл припинився. Я відвіз його у лікарню, бачив, що поранення важке. Але вийшла лікарка і сказала, що все ще можливо, що життєво важливі органи не зачепило. Я приїхав у розташування, дивився у вікно. Там на балкон прилетів сокіл, посидів десь хвилину і полетів. Потім подзвонили з лікарні і сказали, що Сергій загинув…
На очах хлопців накотились сльози...
Ігор переводить дух…
- Сергій сидів у прикритті. Там була єдина маленька щілина. Крайня міна лягає і осколок потрапляє у цю щілину та ранить Сергія. Через деякий час обстріл припинився. Я відвіз його у лікарню, бачив, що поранення важке. Але вийшла лікарка і сказала, що все ще можливо, що життєво важливі органи не зачепило. Я приїхав у розташування, дивився у вікно. Там на балкон прилетів сокіл, посидів десь хвилину і полетів. Потім подзвонили з лікарні і сказали, що Сергій загинув…
На очах хлопців накотились сльози...
«Азовці» продовжували воювати вже не тільки за українські міста, майданівські мрії про свободу і благополуччя, а й за свого побратима, що навіки залишиться у їх пам'яті.
Близько півроку тому всі добровольчі формування, у тому числі й полк «Азов», були виведені із першої лінії фронту і черкаські добровольці повернулись додому. Зараз вони активно працюють у складі цивільного корпусу «Азов», черкаський осередок якого створювали ще за участю Сергія Амброса.
Близько півроку тому всі добровольчі формування, у тому числі й полк «Азов», були виведені із першої лінії фронту і черкаські добровольці повернулись додому. Зараз вони активно працюють у складі цивільного корпусу «Азов», черкаський осередок якого створювали ще за участю Сергія Амброса.
Депутат Черкаської обласної ради від ВО «Свобода» Юрій Ботнар, який був активним учасником Революції Гідності та деякий час знаходився в ув'язненні політичного режиму попередньої влади, розповідає про ультрасів на Майдані та своє ставлення до цивільного корпусу «Азов».
- Ультрас рух Черкаського "Дніпра" не слід повністю ототожнювати з «Азовом», адже частина руху не бере участі в діяльності цивільного корпусу, як і в інших політичних організаціях, а ще частина стала активістами молодіжної організації "Сокіл" та ВО "Свобода". Зокрема, й два депутати Черкаської міськради від "Свободи" - Ярослав Нищик та Максим Шило, донедавна були ультрасами "Дніпра". Частину тієї основи руху, що нині складає кістяк Черкаського осередку ЦК "Азов", пам'ятаю ще до початку майданівських подій. З окремими представниками перетинались ще в часи протистояння Тулубу, щоправда, не всі були з нашого боку, хоч і підтримували наші ідеї. Час від часу черкаські ультрас долучалися до наших заходів, або організовували акції, до яких долучалися ми.
«Для черкаських ультрас була принциповою позиція щодо заборони застосування партійних прапорів на заходах, організованих ними та на матчах, тож,вони свідомо відмежовувалися від політики. Водночас для черкаських ультрасів не існувало заборони щодо підтримки тих чи інших політичних або громадських організацій. Ще до Майдану підтримував їхню ідею відродження традицій, зокрема щодо повернення назви "Дніпро", сам поширював цю ідею».
Депутат згадує, як разом з черкаськими ультрас відвідували та організовували марші на підтримку батька і сина Павліченків, яких таки звільнила революція. Самого ж його утримували під вартою за політичну позицію. Деякий час Юрій Ботнар провів в ув'язненні та під домашнім арештом.
Ультрас –кістяк першої сотні самооборони Черкас
"Під час Майдану певний час, перед моїм ув'зяненням режимом Януковича, з частиною ультрас ми налагодили певну співпрацю, приходили на пікет обласної адміністрації, сокільці та ультрас були серед активістів, що в січні 2014 року намагалися очистити Будинок Рад від незаконно розміщених там силовиків й тітушок. Свободівці, сокільці й ультрас склали кістяк першої сотні самооборони Черкас, що стала єдиною створеною ще в часи протистояння з режимом, а не після нього. З самого початку Революції гідності деякі черкаські ультрас часто їздили з нами на Майдан, перебували в складі черкаської свободівської делегації в революційній Київраді, перепочивали між боями на Грушевського".
Юрій Ботнар про нинішній "Азов"
"До діяльності ЦК "Азов" ставлюся спокійно, часто роблять правильні вчинки, зрештою, ми навіть іноді проводимо спільні заходи, як, приміром, цьогорічний Марш пам'яті Героїв Крут".
"До діяльності ЦК "Азов" ставлюся спокійно, часто роблять правильні вчинки, зрештою, ми навіть іноді проводимо спільні заходи, як, приміром, цьогорічний Марш пам'яті Героїв Крут".
Мене лікували волонтери
Олег Толмачов, який отримав поранення ноги у зоні АТО та був відправлений на лікування, розповідає, за чий рахунок зазвичай лікують героїв, які захищають Україну на передовій.
- Коли я лежав у лікарні з пораненням, дуже допомагали волонтери. Те що їм лікар говорив привозити, те вони і привозили, забезпечували усім необхідним. Мені тоді потрібно було лікування у дорогій клініці, де могли відновити кісткову тканину. Гроші на це також збирав народний проект. Коли влада не діє, волонтери беруть усе під свій контроль.
Майдан не виконав своїх цілей
Саме такої думки дотримуються ті, хто дізнався про майданівські події не через телевізор та радіо, а через вибухи, поранення і кров.
«Революцію придумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються негідники. Так і є», - говорить Дмитро Кухарчук.
- Ми були і залишаємось ідеалістами. Нам шкода це визнавати, але наші цілі взагалі не виправдались. Деякі вчинки там на Майдані нам зараз здаються смішними і наївними. Просто тоді ми не мали досвіду. Зараз би діяли зовсім по-іншому. Адже від нинішньої влади вже нічого позитивного очікувати не можемо. Згадати навіть ті побиття на Майдані. Хто за них відповів? Ніхто. І поки не зміниться режим, жодних покарань очікувати не варто.
- Ми були і залишаємось ідеалістами. Нам шкода це визнавати, але наші цілі взагалі не виправдались. Деякі вчинки там на Майдані нам зараз здаються смішними і наївними. Просто тоді ми не мали досвіду. Зараз би діяли зовсім по-іншому. Адже від нинішньої влади вже нічого позитивного очікувати не можемо. Згадати навіть ті побиття на Майдані. Хто за них відповів? Ніхто. І поки не зміниться режим, жодних покарань очікувати не варто.
«Зараз у нас фаза розчарування через Майдан. Цілком можливо, що за нею може послідувати фаза бунту. Тому революція, принаймні у наших серцях, ще не скінчилась»…
Лонгрід підготовлено до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні
Автор - Артур Пріхно
Автор - Артур Пріхно
